Середня Азія завжди була, є і буде дуже важливим елементом розвитку Світового суспільства завдяки своїм природнім багатствам та географічному розташуванню.
До свого розвалу, срср, завдяки своїм середньоазіатським республікам, мав значний вплив у регіоні і у кремлі практично самотужки вирішували з ким і як дружити тим чи іншим народам цього регіону.
Після краху соціалістичної імперії її спадкоємиця, сучасна росія, практично привласнила собі Середню Азію, намагаючись за будь-яких умов зберегти свій вплив та можливість диктувати кремлівську волю.
Але, починаючи з початку ХХІ століття, «тісні плідні» взаємовідносини кремля, в першу чергу з очільниками новостворених «самостійних» країн Середньої Азії, почали іржавіти та перетворюватися з реалій на кремлівські вигадки та безпідставні мрії.
Зміна керівництва, яке десятки років активно демонструвало кремлю свою «самовіддану підтримку» та з яким «кремлівський цар» мав особисті стосунки, значно ускладнило та, навіть, унеможливило продовження тотального кремлівського контролю за напрямками розвитку та зовнішньополітичними трендами країн Середньої Азії.
В Узбекистані президента Іслама Карімова змінив Шавкат Мірзійоєв. У Киргизстані зміна влади почалася з 2005 року і до цього часу Садир Жапаров є вже четвертим президентом країни. У Казахстані династію Нурсултана Назарбаєва змінив Касим-Жомарт Токаєв, який у січні 2022 року почав відсувати на другий план родину свого попередника. Гурбангули Бердимухаммедов у Туркменістані передав владу своєму сину Сердару, який став президентом у березні 2022 року.
На нових лідерів цих країн, як би цього не прагнув кремль, він вже не має такого впливу, як на «попередників». Росія поступово втрачає свій вплив у Середній Азії. Посилило цю тенденцію і поширення відверто «націоналістичних» настроїв серед населення регіону. Молоді люди, які вже не пам’ятають державну «прихильність» до «довічних друзів»-росіян, все рідше розмовляють російською мовою та долучаються до російської «культури». Вони прагнуть самовизначення своїх націй як самостійних від стороннього впливу суб’єктів міжнародних взаємовідносин і активно протидіють спробам будь-якого примусового впливу з боку росії.
Тенденція до «дерусифікації» регіону не могла не сприяти поширенню впливу інших потужних світових «гравців», яким завжди була цікава Середня Азія з її корисними копалинами та вдалим географічним розташуванням. Присутність США, Китаю, Великобританії, Японії, ОАЕ, Туреччини та інших світових лідерів постійно зростає, в першу чергу, у економічній площині життєдіяльності регіону. Це посилює можливості економічної та геополітичної диверсифікації країн Середньої Азії, які намагаються підтримувати тісні плідні взаємовідносини з широким колом країн світу та не залежати від якоїсь однієї країни-лідера в збиток власним інтересам.
Така ситуація аж ніяк не може подобатися кремлю, якому Середня Азія, окрім його звичних інтересів, в умовах потужних міжнародних санкцій проти росії, які вона отримала від демократично суспільства після початку безпідставної злочинної агресії проти України, потрібна ще й у якості потенційних маршрутів «паралельного імпорту» та шляхів обходу санкційних заборон.
Нав’язливі спроби кремля «надати допомогу» у вирішенні внутрішніх конфліктів у регіоні все частіше стикається з активною протидією влад цих країн і призводить не до жаданого кремлем «партнерства», а лише до створення «зон напруги» між кремлем та азіатськими країнами. Середня Азія опинилася на перехресті інтересів багатьох провідних країн, серед яких росія вже давно знаходиться не «на перших ролях», що, безперечно, неабияк дратує та гнівить звихнутого кремлівського коротуна.
Тому, розуміючи всю страшну сутність та підлість кремля, від путінської росії можна очікувати будь-яких провокативних дій за принципом «так не діставайся ти ж нікому».
Автор: Юрій Федоренко